Сьогодні – 16 липня. Рівно 30 років тому було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.
Ця дата у нас дещо затінена 24-м серпня – Днем проголошення Акту про державну незалежність, – і про неї майже «забуто» на офіційному рівні.
Втім, Декларація про державний суверенітет була дуже важливим документом у новітній українській історії. Адже тоді вперше за багато років, вперше від доби Центральної Ради та її IV Універсалу на офіційному рівні було взято курс на незалежність України.
Це був досить непростий час. Щойно (на березневому референдумі 1990 року) 80 відсотків громадян України нібито підтримали збереження так званого «оновленого Союзу», реваншистські сили у Москві готувалися до згортання демократії, в українському парламенті домінувала комуністична ідеологія.
У тій непевній ситуації було дуже важливо якось зафіксувати свої стратегічні мрії й шляхи. І саме Декларація показала, що у нас інша мета – своя Україна, власна незалежна держава.
Вперше було також визнано, що українське законодавство має перевагу над союзним.
І саме у Декларації, після тривалої боротьби, патріотичним силам вдалося відстояти таке недвозначне формулювання: «вважати день проголошення Декларації Днем незалежності України».
А вже потім був новий буремний рік, був путч і ГКЧП, була Декларація про незалежність… Була і стала Незалежна Українська Держава.
Декларація про державний суверенітет – це дуже важлива дата і важливий етап у державотворенні, це рішучий крок у боротьбі українців за справді незалежну Україну. Тій боротьбі, що триває й досі.
Тому з повним правом сьогодні кажу вам: Зі святом! Слава Україні!